Судові процедури у справі

На запит «до боржника господарський суд може» відповідь прямо випливає з норм КУзПБ: для юридичної особи суд може ввести розпорядження майном, санацію або ліквідацію, а для фізичної особи — реструктуризацію боргів або погашення боргів. Цей перелік є вичерпним відповідно до ст. 6 КУзПБ, і обрати конкретну процедуру може лише господарський суд з урахуванням стадії справи, висновків розпорядника майна та позиції зборів кредиторів. Супутню інформацію про рух справи зручно відстежувати в Єдиному державному реєстрі судових рішень, через Електронний суд і на порталі судової влади України — саме там публікуються ухвали про введення кожної процедури. Нижче я детально розберу три процедури для юридичних осіб, а процедури для фізичних осіб окреслю загальним планом.

Принцип строковості закріплений у КУзПБ і означає, що кожна судова процедура здійснюється виключно в межах строку, визначеного цим Кодексом. Найпоказовіший приклад — розпорядження майном, яке вводиться одночасно з відкриттям провадження на строк до 170 календарних днів відповідно до ст. 45 КУзПБ. Цей строк дисциплінує і кредиторів, і боржника: перші мають встигнути заявити свої вимоги, а другий — сформувати план подальших дій. Ст. 45 КУзПБ визначає, що строк обчислюється календарними днями, тому вихідні та святкові дні не продовжують його автоматично. Якщо строк спливає без рішення про наступну процедуру, це може призвести до затягування справи та нових спорів, тому строковість впливає на всю логіку провадження.

Розпорядження майном — це система заходів нагляду та контролю за управлінням майном боржника, яку господарський суд вводить згідно зі ст. 44 КУзПБ. Мета цієї процедури полягає в тому, щоб зберегти активи боржника, проаналізувати його фінансовий стан і визначити подальший шлях — санація чи ліквідація. Процедура вводиться одночасно з відкриттям провадження, і її строк не може перевищувати 170 календарних днів, як прямо вказує ст. 45 КУзПБ. Веде цю процедуру розпорядник майна, якого призначає господарський суд в ухвалі про відкриття провадження.

Разом із розпорядженням майном вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів, і саме про це в базі проєкту є справа № 910/6970/22. У цій справі суд роз’яснив, що мораторій зупиняє примусове стягнення за вимогами, які виникли до введення розпорядження майном, і дозволяє боржнику стабілізувати поточну діяльність. Це прямий прояв принципу строковості: поки триває розпорядження майном, кредитори не можуть ініціювати окремі виконавчі провадження чи арештовувати рахунки. Тому відстеження моменту введення цієї процедури є критичним для всіх учасників.

Кредитори мають заявити свої вимоги до боржника протягом строку, встановленого в ухвалі про відкриття провадження, як правило, до 30 календарних днів після офіційного оприлюднення оголошення. Про це прямо зазначається в ухвалі, і я рекомендую подавати заяву раніше, щоб уникнути ризику залишитися поза реєстром вимог кредиторів. У межах цього ж строку суд розглядає заяви і формує реєстр визнаних вимог, який надалі визначає розмір голосів на зборах кредиторів.

Розпорядника майна призначає господарський суд, керуючись нормами Господарського процесуального кодексу України в частині порядку призначення арбітражних керуючих. Його повноваження визначені ст. 46 і ст. 47 КУзПБ: він аналізує фінансовий стан боржника, виявляє ознаки доведення до банкрутства, контролює дії керівництва щодо розпорядження майном. Мораторій, запроваджений одночасно з процедурою, зупиняє стягнення за вимогами кредиторів, окрім випадків, прямо передбачених КУзПБ. Розпорядник майна зобов’язаний підготувати звіт про фінансовий стан боржника і подати його суду та зборам кредиторів у строк, визначений ухвалою. Перевірити наявність мораторію можна в Єдиному державному реєстрі судових рішень, знайшовши ухвалу про відкриття провадження та введення розпорядження майном.

Господарський суд оцінює, чи є реальні підстави для санації або чи доцільно переходити до ліквідації, спираючись на аналіз фінансового стану, який готує розпорядник майна. Збори кредиторів і комітет кредиторів, утворені за правилами ст. 48 КУзПБ, впливають на подальший вибір процедури: саме вони можуть схвалити план санації або погодити перехід до ліквідації. Суд перевіряє, чи дотримано порядок скликання зборів і повідомлення кредиторів, оскільки порушення вимог Господарського процесуального кодексу України щодо повідомлення учасників може стати підставою для скасування прийнятого рішення. Окремо суд оцінює висновок розпорядника майна про наявність ознак доведення до банкрутства чи фіктивного банкрутства. У моїй практиці фінансовий аналіз часто стає вирішальним: якщо боржник втратив основні активи і не має джерел відновлення, суд схиляється до ліквідації, а не до санації. Як відбувається публікація оголошення про банкрутство, пояснено в окремому матеріалі.

Санація — це система заходів для відновлення платоспроможності боржника, передбачена КУзПБ і застосовувана господарським судом у разі, якщо є реальна можливість відновити його діяльність. Керуючий санацією діє на підставі плану санації, а строк процедури визначає суд у межах, передбачених ст. 55 КУзПБ. На відміну від розпорядження майном, де йдеться про контроль і нагляд, санація передбачає активне відновлення бізнесу: реструктуризацію боргів, залучення інвестицій, продаж частини майна, зміну організаційної форми тощо. Тому санація є більш глибокою стадією, яка вимагає від керуючого санацією не лише арбітражних, а й управлінських навичок. Санація для юридичної особи може поєднуватися з продажем частини майна боржника, якщо це передбачено планом санації і відповідає інтересам кредиторів, проте всі такі дії потребують попереднього судового контролю.

До боржника господарський суд може ввести санацію, якщо збори кредиторів підтримують план санації. План санації містить конкретні заходи, такі як реструктуризація боргів, залучення інвестицій, продаж частини майна, і подається на затвердження суду. Відповідно до ст. 50 КУзПБ клопотання про введення санації може бути подане розпорядником майна, кредитором або боржником, а ст. 51 КУзПБ визначає порядок введення санації та вимоги до документації. Без схвалення зборів кредиторів суд не перейде до санації, навіть якщо боржник демонструє потенціал відновлення. Я рекомендую кредиторам уважно оцінювати реалістичність плану, адже після затвердження санації можливість стягнення коштів у виконавчому провадженні зупиняється. Повний перелік — у матеріалі про сторони у справі про банкрутство.

Керуючий санацією організовує виконання плану санації, веде облік і звітує перед судом і кредиторами. Господарський суд контролює виконання плану, витребує звіти керуючого санацією згідно зі ст. 56 КУзПБ і може коригувати перебіг процедури. Керуючий санацією має право укладати договори, пов’язані з виконанням плану санації, однак найважливіші правочини погоджуються із зборами кредиторів або судом. Він також зобов’язаний подавати звіт про виконання плану не рідше одного разу на квартал, що прямо передбачено положеннями КУзПБ, і саме з цього звіту кредитори дізнаються про реальний стан відновлення платоспроможності. Строки санації не безмежні: якщо план не виконується або можливість відновлення втрачена, суд може припинити санацію і прийняти рішення про перехід до ліквідації, спираючись на положення ст. 57 КУзПБ та норми Господарського процесуального кодексу України про судовий контроль.

Ліквідаційна процедура вводиться господарським судом, якщо санація не спрацювала або якщо підстав для санації немає з самого початку. У такому разі розпорядник майна стає ліквідатором, тобто не призначається нова особа. Мета ліквідації — продаж майна боржника, задоволення вимог кредиторів і закриття його бізнесу. На відміну від санації, де боржник зберігає корпоративне управління в обмеженому обсязі, ліквідація повністю припиняє повноваження керівника та органів управління, що визначено ст. 59 КУзПБ. Строки ліквідації також визначені КУзПБ, і вони також підпорядковані принципу строковості, хоча точна тривалість залежить від складності продажу активів. Варто пам’ятати, що ліквідація може бути введена і без попередньої санації — це прямо допускає ст. 58 КУзПБ, якщо суд встановив відсутність підстав для санації.

Ліквідатор формує ліквідаційну масу, до якої включає всі активи боржника відповідно до ст. 60 КУзПБ. Продаж майна відбувається на аукціоні за правилами ст. 61 КУзПБ, а виручені кошти спрямовуються на задоволення вимог кредиторів. Черговість задоволення вимог визначається ст. 62 КУзПБ: спочатку задовольняються вимоги працівників, пов’язані з заробітною платою, далі вимоги із заборгованості перед бюджетами, а потім вимоги інших кредиторів. Ліквідатор зобов’язаний провести інвентаризацію майна та подати суду перелік ліквідаційної маси, що дозволяє кредиторам перевірити повноту включення активів. Дотримання цієї черговості контролює суд, а порушення може бути оскаржене в порядку Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядник контролює і зберігає активи, а ліквідатор продає майно та розраховується з кредиторами. Змінюється і кінцева мета: у розпорядженні майном суд лише визначає подальший шлях справи, а в ліквідації — розпродує активи для максимального задоволення вимог. Відповідно до ст. 59 КУзПБ з моменту визнання боржника банкрутом господарська діяльність припиняється, чого не відбувається на стадії розпорядження майном, коли боржник може продовжувати поточну діяльність із встановленими обмеженнями. У моїй практиці важливо вчасно побачити перехід від розпорядження майном до ліквідації, щоб змінити стратегію захисту інтересів кредитора або боржника, оскільки правові інструменти на цих стадіях різні.

До боржника-фізичної особи господарський суд застосовує дві процедури: реструктуризацію боргів і погашення боргів. Ці процедури докладно розібрано в окремій статті, тому тут я наведу лише загальний план, щоб ви могли зорієнтуватися. Головна відмінність від процедур для юридичних осіб полягає в тому, що фізична особа проходить через план реструктуризації або одразу переходить до погашення боргів із подальшим звільненням від зобов’язань. Для фізичної особи немає розпорядження майном, санації та ліквідації — натомість діють окремі механізми, передбачені ст. 119 і ст. 130 КУзПБ. Послідовність тут інша, ніж у процедурі юридичної особи, де розпорядження майном завжди передує санації чи ліквідації. Базові терміни пояснено в окремому матеріалі: банкрутство простими словами.

Реструктуризація боргів для фізичної особи передбачає план, який затверджує господарський суд після його погодження кредиторами. Мета — відновлення платоспроможності фізичної особи, а строки виконання плану визначаються судом у межах, визначених ст. 120 КУзПБ. Відповідно до ст. 124 КУзПБ план реструктуризації може передбачати розстрочення або відстрочення виконання боргів, зміну способу виконання зобов’язань, часткове прощення боргу чи продаж частини майна фізичної особи. Після затвердження плану судом його виконання контролює арбітражний керуючий, а порушення строків може призвести до переходу до погашення боргів. Деталі цієї процедури, зокрема вимоги до плану та наслідки його невиконання, я свідомо не повторюю, оскільки вони описані в іншій статті цього циклу. Які способи виходу з боргової ями спрацювали на практиці, обговорюють на форумі.

Процедура погашення боргів вводиться, коли реструктуризація неможлива або боржник не виконав затверджений план. У цій процедурі арбітражний керуючий реалізує майно боржника, розраховується з кредиторами у межах виручених коштів, після чого подає суду звіт. Наслідком завершення цієї процедури є звільнення від боргів відповідно до ст. 130 КУзПБ, тобто фізична особа отримує чистий аркуш. Господарський суд затверджує звіт і ухвалює рішення про закриття провадження, що і є підставою для звільнення фізичної особи від боргів. Це фінальна стадія для фізичної особи, після якої її зобов’язання вважаються припиненими, за винятком тих, що не підлягають списанню згідно із законом.

Таблиця узагальнює п’ять судових процедур, кожна з яких має окрему правову підставу в КУзПБ: ст. 44 і ст. 45 для розпорядження майном, ст. 55 для санації, ст. 58 для ліквідації, ст. 119 для реструктуризації боргів та ст. 130 для погашення боргів. Це зручний орієнтир, але в спірній ситуації я завжди звіряю точні формулювання відповідної статті КУзПБ.

Я рекомендую почати з перевірки стадії справи та визначення, яку саме процедуру ввів господарський суд. Перевірте ухвалу суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень або через Електронний суд, щоб зрозуміти поточний режим для боржника. В ухвалі суд прямо зазначає підставу введення процедури: ст. 44, ст. 50 або ст. 58 КУзПБ, і саме це посилання дозволяє зрозуміти, який режим діє щодо боржника. Якщо ви кредитор, визначте, чи вже заявлені ваші вимоги і чи включені вони до реєстру, бо пропущений строк позбавляє права голосу на зборах кредиторів. Зверніться до юриста, який допоможе оцінити наслідки процедури і побудувати правильну стратегію, особливо якщо ви кредитор або керівник боржника. Не відкладайте цей крок, бо правильне розуміння судової процедури економить час і гроші, а помилка на стадії вибору процедури може коштувати втрачених активів. Моя правова позиція проста: чим раніше ви зафіксуєте стадію процедури, тим більше важелів збережете для захисту своїх інтересів. Як це виглядає на практиці, обговорюють у темі цесія КредитПлюс та зменшення боргу.